Коханки йдуть на світанку

Чоловіки зраджують. Це я знала з дитинства. Зустрітись зі зрадою довелось, коли батьки розлучились. З того часу мене почав цікавити феномен саме чоловічої зради. Чому вони це роблять? Їм нудно? Пройшла любов? Але на що розраховують ті, з ким вони зраджують? Як воно, бути коханкою?

         Буває, вибираєш в маркеті сметану, а за спиною чуєш: «Девушка здраствуйте!». Краєм ока помічаєш чоловіка під сорок. Логічно, що вдаєш, ніби не помітила. Ти молода і свіжа, як гілка бузку в селі твоєї баби. Тобі за двадцять і ти шукаєш зовсім не такого! Повільно повертаєшся, щоб розгледіти свого залицяльника. Все не так погано: досить симпатичний, стильно вдягнений, високий, без залисин. Тоді невідомі сили твоєї підсвідомості змушують зробити вираз обличчя прекрасної німфи, посміхнутись посмішкою Джулії Робертс і сказати: «О, вибачте, не розчула в навушниках…»

Потім імпозантний мужчина хвилин п’ять розповідає, яка ти інтєрєсна баришня,  додає щось про ділові поїздки в США і ти вже записуєш свій номер у його телефон.                                               

Дзвонить він наступного дня, домовляєтесь про зустріч. У твоєму списку: поголити ноги, поголити ноги вище колін, поголити все, чорт забирай! Якось вже й забула, що йому близько СОРОКА! Згадуєш всі приклади щасливих пар з різницею у віці. Випиваєш трохи вина і йдеш сміливо назустріч пригодам. Як правило,  твоя п’ята точка наполегливо їх вимагає.

         Мерехтіння світильників сліпить тебе одразу, як тільки заходиш в ресторан, який він вибрав. Розумієш, що попала. Але стає радісно, бо перспектива дорого і смачно поїсти вже поряд. Їжею нас, звичайно,  не купиш, але хто не любить поласувати смачненьким? Він таємничо поглядає на тебе, посміхається і робить компліменти. Поміж слів випливає, що в нього є діти. Ти  засмутилась, але мозок каже: «Всі помиляються, діти – квіти життя». Є надія, що він розлучений! Схрещуєш пальці на  руках, на ногах… Але дзуськи! В нього дружина  та двоє дітей. І цей мудак клеїть дівчат у супермаркетах! Почуваєшся, ніби відро нечистот вилили на твою прекрасну голову ( де була та голова?). Їжа у роті вже не така смачна, а все навколо не таке радісне і мерехтливе. В уяві маленькі діточки, які сумують за татком, а ти, наче остання хвойда, забираєш його в них.  Але він такий… красивий і розумний, з ним так весело і цікаво… Спокуса велика, але є кілька порад, як уникнути неприємностей.

                                   Як не стати коханкою?

1. Не для цього мама квіточку ростила! Знай собі ціну. Замутити з одруженим насправді не так важко і це може здаватись тобі веселою забавою, але ти варта кращого.

2. Жіноча солідарність. Подумай про його дружину. Вона така ж жінка, як і ти. В неї свої почуття, свої переживання. Постав себе на її місце. Приємно?

3. Діти. Не забувай, що руйнуєш сім’ю. Ти також забираєш цеглинки з цієї будівлі.

4. Ефект бумеранга.  Пам’ятай, що  стосунки з чоловіком, який зраджує дружині – це замкнене коло. Ти впевнена, що у майбутньому не станеш тою, якій зраджують?

5. Приховані стосунки. Тобі потрібні відносини, про які ти не розкажеш близьким та рідним?

         Цей чоловік може навіть викликати в тебе жалість. Обов’язково говоритиме, що він заплутався, що його не задовольняє секс з дружиною, що ти промінчик краси та енергії в його сірому житті.  Але, кралю, якщо твої експерименти молодості закінчуються в ліжку з одруженим чоловіком, то у мене для тебе погані новини.  Звичайно, бувають випадки, коли стара любов минає і приходить нова. Але, якщо він зустрічається з тобою, а для своєї сім’ї залишається «чистим», то це може тривати все життя.  Йому так зручно. Він прилаштувався добре. А ти?

         Одна моя знайома вже п’ять років чекає, поки  її коханий розлучиться з дружиною.  А він не розлучається. Шлюб для нього не перешкода, щоб зустрічатись з нею. Така ситуація цілком влаштовує цього хлопця. А вона? Живе в очікуванні. Це ніби все життя провести у черзі до терапевта в  районній поліклініці. Уяви, що кожного дня ти чекаєш в черзі. Щось зовсім сумно. Він з сім’єю, а ти красива жінка незаміжня, на вустах журби тавро і всяке таке. Не хочеться бути героїнею пісень Алли Кудлай? То будь розумничкою.
Нехай муки сумління тебе не переслідують.

Долю визначає вибір.

    Це  Прага, любі. Але суть не в цьому. Ви любите туманну і похмуру осінь? Саме така мене надихає. Коли вологість повітря 90 відсотків, а в навушниках Нора Джонс, то настрій по-особливому чарівний. Похмурі дні змушують думати і вдихати життя на повні груди.

Жінка у пшеничному колоссі

"На старих фотографіях мертві сміються..."
Л. Костенко

             Пані на дивані сьогодні їхала у трамваї і уявляла своє серце. Думка про цей орган викликає якийсь панічний страх. Моя бабуся завжди забороняла мені спати на лівому боці. Казала, що серцю потрібна свобода, що воно має безперешкодно стукотіти в грудях. Мені вже двадцять два і я досі намагаюсь не спати на лівому боці, а якщо й прокинусь так посеред ночі, то засмучуюсь, ніби порушила бабині "закони" Сьогодні моїй бабусі було б сімдесят шість років. Її звали Агафія. Чомусь всі знайомі і родичі називали бабу Галею. Мене завжди дивувало те, що ніхто не хотів використовувати такої рідкісної краси їм'я.
             Іноді я приходжу на  могилу баби Гафії і мені здається, що вона сердито дивиться на мої червоні нігті. А буває поглядає  лагідно-лагідно, ніби хтось гладить мене по щоці.
              Я пам'ятаю її різною. Пам'ятаю, як вона водила мене у художню школу в своєму зеленому плащі. Пам'ятаю, як  разом дивились "Есмеральду". В часи Помаранчевої революції ми   любили програми з  Романом Скрипіним, ніжно називали ведучого Скрипкою. Мабуть,  в інших світах,  баба  собі дивується з того, що я обрала  журналістський фах. В дитинстві  бачила себе скульптором, художником, дизайнером одягу, але точно не журналістом.
            З моєю бабусею завжди було весело. Вона робила все, щоб я почувала себе потрібною і важливою, пробуджувала в мені дух авантюризму і змін. Одного разу  в хаті вимкнули електрику. Була зима. Не така, як теперішні!Справжня! Снігу намело по коліна. В баби була коза. Її ми називали чи то Зірка, чи то Білка. Точно не пригадаю. Баба дала мені в руки свічку, і ми разом пішли доїти козу. Я йшла важко, натхненно ступаючи ногами у сніг, оберігала свою свічку від вітру.  Здавалось, що то якесь секретне завдання, про яке знаю тільки я і бабуся. Почувала себе дуже важливою. Без моєї допомоги козу не подоїти! Я тримаю свічку! Я приборкувачка снігу! Я приборкувачка вітру! Я приборкувачка кіз!
                На Святий вечір я теж мала свою місію. Більш важливу, ніж квокання під столом у сіні. Хоч квокала і кукурікала я залюбки. Кажуть, від того кури добре несуться. Мені потрібно було  покласти трохи куті та вареник у маленьку тарілку. Її треба було поставити  на підвіконник, промовляючи: "Запрошуємо вас, янголи, до вечері!" Прокинувшись вранці, я швидко  бігла до вікна подивитись, чи їли янголи мою вечерю. Якщо вареник був проколотий вилкою, то це означало, що трапеза відбулась. Тільки зараз розумію, що то баба проколювала вареники і забирала трохи куті. А скільки радості мені приносило те, що янголи смакували моєю вечерою.
               Моя баба, за теперішніми мірками, була жінкою прогресивною. Мамину сестру народила в тридцять, мама з'явилась на світ, коли бабі було тридцять п'ять. Думаю, вона не спішила. Та й з дідом зустрічались  аж сім років, поки не одружились.
               Мама часто розповідає, що бабця була суворою. Не любила, коли читали і їли одночасно. Бувало, що мамині книги, через цю звичку, опинялись десь на городі. До мене баба ставилась поблажливо. Збивала мені білки з цукром, дозволяла ласувати солодощами. А ще кожного ранку робила сніданок, як у дитячому садочку. Пропустити вранішній прийом їжі було для мене злочином!
              Пам'ятаю, як її обличчя змарніло від хвороби. Помирала бабця важко.  Мені було дивно, що людина, яка знала так багато молитов, не могла просто заснути. Хвороба блискавично швидко вичавлювала з неї  усю життєву енергію. Рано-вранці на Петра і Павла баби не стало. Сусіди говорили, що то велика благодать залишити цей світ у такий день.  Вірю, що бабця в Раю. Вона працювала у різних сферах. Обробляла землю, яка забирала сили фізичні, але давала мудрість і сили духовні. То була жінка, яку вдаряли у щоку, а вона підставляла іншу. То була жінка у пшеничному колоссі.

Сонце сяє всім однаково

         Знаєте, Іван Багряний якось дуже гарно підмітив, що сміливі завжди мають щастя.  Ви сміливі? Якщо  ні, то негайно маєте навчитись такими бути! Інакше,  вас чекатиме  якась звичайна «паперова» робота із зарплатнею дві тисячі гривень.  Я не зневажаю людей, які працюють на таких роботах, бо там багато талановитих і дуже розумних, але сміливцями назвати їх не можу. Успіх вимагає сміливості та ризику.

          Поступово до мене прийшло розуміння того, що всі відомі та  успішні на якомусь етапі свого життя відкинули  комплекси і сумніви, подолали психологічні бар’єри і стали  сміливими.
          Часто думаю, що коли ти здоровий і повноцінний, то ти апріорі повинен  бути сміливим (а ще щасливим, успішним, багатим, веселим і добрим!). Перешкод нема. Варто тільки попрацювати зі своїми мізками. Ти можеш стукати у всі кабінети і не хвилюватись, як відреагують люди на твою недугу чи  зовнішній вигляд.
         Вже четвертий рік  я  живу в гуртожитку.  Ви не повірите, але крім тарганів та стін, вражених грибком, тут  багато сміливих людей. Вони вражають і надихають.  Така людина живе на моєму поверсі. Страшенно хочу вам про нього розповісти. Коли життя підсуває мені лимони, то я не роблю лимонад, а  одразу згадую цього сміливого хлопчину. Тоді мені стає соромно за свою слабохарактерність. Його приклад  надихає мене  та допомагає рухатись вперед всупереч комплексам, переживанням, образам і сумнівам.
            Одного зимового дня я збиралась на пари і мені довелось вийди з дому (отак не встигла оглянутись, а вже називаю гуртожиток домом) на годину швидше, ніж зазвичай, бо ще мала зустрітись з подругою, роздрукувати деякі тексти. Поспішно зачиняючи двері свого блоку, помітила хлопця, який також кудись зібрався. Він був з ціпком і мені стало зрозуміло, що рухи та дорога до університету даються йому не так просто. Саме тому він виходить з гуртожитку на годину раніше. Я прошмигнула повз цього юнака зі швидкістю реактивного літака і нервово  побігла  сходами на вулицю.  Мені було соромно. Соромно за себе і свої вчинки, за слова і думки.  За те, що за першої ж нагоди скиглю, як кошеня, покинуте кішкою. Я йшла і думала, що за двадцять один рік свого життя ще досі не навчилась приймати себе такою, якою я є. По дорозі сніг залітав у очі, а мені було соромно, що не вмію приймати поразки, що важко переживаю невдачі і тримаю зло на весь світ. А той хлопчина виглядав щасливим і сміливим. Було помітно, що його проблеми зі здоров’ям досить серйозні. Але стривайте! Він навчається на стаціонарі, живе у гуртожитку і постійно посміхається. Отак от виходить! Я можу швидко бігти, коли бачу, що трамвай майже на зупинці. Але  на марафоні сміливості цей хлопець мене обганяє! Плетусь десь далеко позаду нього. Кепська бігунка? Еге ж!
      Хочу побажати вам сміливості. Для долі  немає різниці, як швидко ви ходите і чи ходите взагалі, вона не звертатиме увагу на вашу зайву вагу чи якісь відхилення від норм краси, але відсутність сміливості ця пані не пробачає. І яким би важким не був життєвий тягар, пам'ятайте, що він розрахований саме на ваші сили.       

"Кумедно, коли в дитинстві гадаєш, що час ніколи не спливе, а коли тобі стукає двадцять, час летить, наче ти в швидкому потязі до Мемфіса...Одного дня я була маленькою дівчинкою, а наступного - уже доросла жінка з грудьми і волоссям на інтимних частинах тіла". 

Так говорить героїня  однієї з книг Фенні Флеґґ. І мені так важко з нею не погодитись. Пропоную вам поїхати зі мною у мандрівку швидким потягом. Правда, не знаю чи до Мемфіса. Назва нашої кінцевої зупинки поки невідома. Зрештою, ви можете  спостерігати за приготуванням до сну нашого небесного світила і час від часу читати мої небилиці.З чистого аркуша? Поїхали!Найближчим часом чекайте  чогось нового і  цікавого від Fabin. Я вирішила зайнятись важливими справами, про які обов'язково вам розкажу...