Сонце сяє всім однаково

         Знаєте, Іван Багряний якось дуже гарно підмітив, що сміливі завжди мають щастя.  Ви сміливі? Якщо  ні, то негайно маєте навчитись такими бути! Інакше,  вас чекатиме  якась звичайна «паперова» робота із зарплатнею дві тисячі гривень.  Я не зневажаю людей, які працюють на таких роботах, бо там багато талановитих і дуже розумних, але сміливцями назвати їх не можу. Успіх вимагає сміливості та ризику.

          Поступово до мене прийшло розуміння того, що всі відомі та  успішні на якомусь етапі свого життя відкинули  комплекси і сумніви, подолали психологічні бар’єри і стали  сміливими.
          Часто думаю, що коли ти здоровий і повноцінний, то ти апріорі повинен  бути сміливим (а ще щасливим, успішним, багатим, веселим і добрим!). Перешкод нема. Варто тільки попрацювати зі своїми мізками. Ти можеш стукати у всі кабінети і не хвилюватись, як відреагують люди на твою недугу чи  зовнішній вигляд.
         Вже четвертий рік  я  живу в гуртожитку.  Ви не повірите, але крім тарганів та стін, вражених грибком, тут  багато сміливих людей. Вони вражають і надихають.  Така людина живе на моєму поверсі. Страшенно хочу вам про нього розповісти. Коли життя підсуває мені лимони, то я не роблю лимонад, а  одразу згадую цього сміливого хлопчину. Тоді мені стає соромно за свою слабохарактерність. Його приклад  надихає мене  та допомагає рухатись вперед всупереч комплексам, переживанням, образам і сумнівам.
            Одного зимового дня я збиралась на пари і мені довелось вийди з дому (отак не встигла оглянутись, а вже називаю гуртожиток домом) на годину швидше, ніж зазвичай, бо ще мала зустрітись з подругою, роздрукувати деякі тексти. Поспішно зачиняючи двері свого блоку, помітила хлопця, який також кудись зібрався. Він був з ціпком і мені стало зрозуміло, що рухи та дорога до університету даються йому не так просто. Саме тому він виходить з гуртожитку на годину раніше. Я прошмигнула повз цього юнака зі швидкістю реактивного літака і нервово  побігла  сходами на вулицю.  Мені було соромно. Соромно за себе і свої вчинки, за слова і думки.  За те, що за першої ж нагоди скиглю, як кошеня, покинуте кішкою. Я йшла і думала, що за двадцять один рік свого життя ще досі не навчилась приймати себе такою, якою я є. По дорозі сніг залітав у очі, а мені було соромно, що не вмію приймати поразки, що важко переживаю невдачі і тримаю зло на весь світ. А той хлопчина виглядав щасливим і сміливим. Було помітно, що його проблеми зі здоров’ям досить серйозні. Але стривайте! Він навчається на стаціонарі, живе у гуртожитку і постійно посміхається. Отак от виходить! Я можу швидко бігти, коли бачу, що трамвай майже на зупинці. Але  на марафоні сміливості цей хлопець мене обганяє! Плетусь десь далеко позаду нього. Кепська бігунка? Еге ж!
      Хочу побажати вам сміливості. Для долі  немає різниці, як швидко ви ходите і чи ходите взагалі, вона не звертатиме увагу на вашу зайву вагу чи якісь відхилення від норм краси, але відсутність сміливості ця пані не пробачає. І яким би важким не був життєвий тягар, пам'ятайте, що він розрахований саме на ваші сили.